|
Це сонатна форма з серединою - епізодом замість розробки.
Головна партія з’являється без вступу. Вона написана у формі періоду особливої будови. Він неквадратний (5т.+4т.) з серединним кадансом на субдомінанті.
За характером цей розділ зосереджений, ніби болючий роздум, поєднаний з „важкою ходою” процессії. Суворості цьому образу надає хоральність, представлена у фактурі. Серед інших жанрових першооснов слід відзначити інтонації плачу, які на початку другого речення перетворюються на „зойк”. Врівноваженності головній партії додає стриманий темп, рівномірний рух вісімками у розмірі 6/8, що вкупі з малим діапазоном кружляючої мелодичної лінії нагадують повільне погойдування.
В першому реченні мелодія постійно оспівує тонічні основи, з особливим акцентом на малу секунду між VII підвищеною та I, і зменшену кварту між III та VII підвищеною.
У другому реченні ефект „зойку” виникає завдяки декільком факторам: по-перше – мелодія і гармонія підіймаються у верхній регістр, по-друге з’являється мелодичне і гармонічне напруження. Після кульмінації йде швидкий спад.
Наступний розділ представляє собою зв’язуючу партію. Він модулює з d-moll в С-Dur, та являє контраст попередньому розділу. За характером він більш ліричний, наспівний. Фактура стає прозорою, гомофонно-гармонічною. Гармонічна фігурація поєднується з наспівною мелодією. В ній переважає нисхідний напрямок руху, та оспівування I та III ступенів, що поєднує її з головною партією.
З 17 такту починається розділ побічної партії, який повертає образи головної. Мелодичний малюнок поєднує у собі октавний стрибок (що з’явився в зв’язуючій партії) з акцентом на малій секунді (головна партія). Підкреслює інтонацію плачу акорд альтерованої субдомінанти.
Побічна партія складається з двох побудов - речень. Обидва мають каданс на тоніці a-moll, хоча у другому більш яскрава кульмінація, тому цю форму можна було б зазначити як період.
Перша побудова чотири такти, масштабно тематична структура яких підсумовування (1+1+2). Друга побудова (5 тактів) є варіантом першої, лише в кульмінаційний момент додається ще один такт висхідного секвенційного руху.
Настрою безвиході цій кульмінації додає динамічний ефект: перший дисонанс (зменшений септакорд) береться на фортісімо, а його розв’язання на піано, ніби розчиняючись.
Заключна партія (тт.26-29) являє собою продовження матеріалу зв’язуючої партії і закріплення в a-moll.
Замість розробки в цій сонатній формі – епізод з новим матеріалом.
У нього цікава образна будова: від спокійної гімнічності, через образи головної партії до повного їх розчинення у фактурному русі.
Перші п’ять тактів експонують спокійний, радісний образ. Цьому сприяє мажорний лад (F-Dur), постійна акордова пульсація та мелодія, що спирається на стійкі ступені та висхідний рух. Але вже в 35 такті з’являються зменшені гармонії та малі секунди, далі з’являється мелодична фігурація, яка створює ефект „нерівного дихання”, завдяки паузам на сильні долі. Секвенційний розвиток готує кульмінацію, але саме в її момент мелодія взагалі зникає, залишаючи лише гармонічну пульсацію та мелодичну фігурацію, яка пізніше соло також зникає.
У репрізі дещо змінюється розділ головної партії, він має більш високу кульмінацію, та модулює в тональність субдомінанти.
Зв’язуюча партія скорочена до 4-х тактів.
Побічна партія проводиться в основній тональності.
Кода (тт.65-87) синтетична. Основний мелодичний мотив головної партії проводиться стримано в дуже низькому регістрі, поєднуючись з гармонічною фігурацією нестійких гармоній (зменшених та альтерованої субдомінанти). В наступному розділі (4 такти) з’являються поспівки „нерівного дихання” з середини. Заключення побудовано на декламаційному переосмисленні основної інтонації, та поступовому зникненні інтонації малої секунди у високому регістрі.
{jcomments on}
|
